Що oзначає слово - "гнати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ГНА́ТИ, жену́, жене́ш і ГОНИ́ТИ, гоню́, го́ниш, недок.

1. перех. Змушувати рухатися в певному напрямку. А ти, всевидящеє око! Чи ти дивилося звисока, Як сотнями в кайданах гнали В Сибір невольників святих..? (Шевч., II, 1953, 282); Гонить Аниця сліпу кобилу (Март., Тв., 1954, 44); Ріка гнала до моря сіру хвилю (Ільч., Серце жде, 1939, 79); *0бразно. Важкі думки, невдачі, глибока образа докорів гнали Пріську додому (Мирний, III, 1954, 29); // перех. і без додатка, розм. Виганяти, посилати куди-небудь з якоюсь метою. — Приходжу додомузнов гонять на базар (Вас., І, 1959, 279); Матінку і тата, тільки на світ займається, вже на панщину женуть (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 8); // розм. Спрямовувати рух чого-небудь. — Я зарікся того дня ніколи на Черемош більше не ходити. Ні дара-би більше не гонити (Фр., XIII, 1954, 340); Кожен користався Дніпром по-своєму. Той гнав по ньому плоти, той купався (Гончар, Таврія.., 1957, 42).

2. перех. Примушувати швидко бігти, йти, їхати і т. ін. Запрягає Чіпка коней, їде в Гетьманське. Не поганяє, жене коней; не везуть вонимчать, та прямісінько до Пороха в двір (Мирний, II, 1954, 275); Не озираючись, гнав і гнав Ходжієв коня. Шайтан справді нісся, мов стріла (Донч., І, 1956, 165); // розм. Вести машину на великій швидкості. Ми злились навіки у сім’ю єдину, всі ми рідні й рівні, творим день кругом, і шофер білявий, що жене машину, і поет смуглявий за своїм столом (Сос., Зел. світ, 1949, 56).

3. неперех., розм. Швидко бігти, їхати, мчатися. А Заяць [заєць] жене, що має сили (Фр., IV, 1950, 65); Погоня звернула з дороги і гнала цілиною (Смолич, І, 1958, 98).

4. неперех., розм. Швидко, інтенсивно рости. І що рік мені прибуде, то мати гірш мною вбивається, а я таки гоню, мов верба лугова (Вовчок, VI, 1956, 220); [Романюк:] Дощі пройшли великі, і бур’яни женуть, неначе щоночі їх чорти сіють (Корн., II, 1955, 237); // безос. Сприяти інтенсивному росту. І от прийшла весна 1907 року. Цвітом залило вишні за хатою, на кленах гнало свіже листя (Скл., Легенд. начдив, 1957, 9); // Збільшувати кількість чого-небудь, сприяти виробленню чогось. Улітку.. соковитий корм молоко гонить (Горд., І, 1959, 492).

5. перех. Примушувати йти геть, залишати що-небудь; проганяти, виганяти. Караульні так і женуть її від холодної. Піде, сердешна, додому, за слізоньками й світу не бачить (Кв. —Осн., II, 1956,256); Пріська побачила, що її женуть з хати (Мирний, III, 1954, 29); * Образно. Він гнав від себе зловісні думки, але вони настирливо поверталися до нього (Дмит., Наречена, 1959, 187).

Гна́ти в ши́ю (у три ши́ї) — змушувати йти геть, залишати якесь місце. Ти пишеш, що нічого спішити [поспішати] з виїздом, воно-то правда, що ніхто в шию не жене, але мені тут обридло (Л. Укр., V, 1956, 190); — Гнати їх у три шиї!завирувала молодь (Гончар, Таврія.., 1957, 334).

6. перех. Добувати що-небудь розкладанням речовини на складові частини за допомогою нагрівання, кип’ятіння і т. ін. Та все-таки горілку гнав він [пан], І кожну гінку [пайку] розділяв На кожний нумер [господарство] у селі.. Сплати чи відроби той дар (Фр., X, 1954, 273); — Я з батьком на заводі працюю, біля холодильника. З нафти в нас гас і бензин гонять (Донч., II, 1956, 113).

7. перех. Переслідувати, цькувати звіра. Кілька разів гонили його [Лиса Микиту] стрільці, травили його Псами (Фр., IV, 1950, 91).

∆ Гна́ти ря́док — обробляти посіяне або посаджене рядками (кукурудзу, картоплю, буряки і т. ін.). — Тоді на тобі один рядок [буряків], бо ти два не годна гнати… і дав [Андрій] Химі один рядок (Кач., II, 1958, 9).

◊ Гна́ти го́ном: а) швидко пересуватися; б) переправляти кого-небудь без допомоги транспорту. Партію [полонених] сотні на півтори гоном гнав Козаков (Гончар, І, 1954, 264); Куди́ (де) Мака́р теля́т не ганя́в див. ганя́ти; Хоч вовкі́в гони́ — дуже низька температура, холодно. Та й у тебе в хатіхоч вовків гони.!.. привітався Лушня (Мирний, II, 1954, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 92.