ГОЛОДРА́НЕЦЬ, нця, ч., зневажл. Убого одягнена людина; обідранець. — А ви б до цих петличок дали б нам гімнастьорки й штани! Дивіться, якими шарпаками-голодранцями воювати посилаєте! (Смолич, Мир.., 1958, 400); // Убога людина; бідняк. [Писар:] До статечного чоловіка не пішов [учитель], а пішов до голодранця (Гр., І, 1963, 323); // Уживається як лайливе слово. — Чи маю сто разів до тебе говорити, ти, шибенику, голодранче, розбійнику один, га? (Фр., І, 1955, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 114.