ГРИБ, а́, ч.
1. Нижча безхлорофільна рослина, що має форму шапки, надітої на ніжку, і розмножується головним чином спорами. Ой, дівчина по гриби ходила, В зеленому гаю заблудила (Чуб., V, 1874, 160); Вона [комісія] констатувала, що головну поживу шахтарів становлять гриби й корінці (Кулик, Записки консула, 1958, 127); * Образно. В штаті Нью-Мехіко здійнявся в небо велетенський димовий гриб і пекельно-червоний зблиск першого атомного вибуху осяяв піски (Загреб., Європа. Захід, 1960, 172); * У порівн. Дві хатинки причаїлися на лісовій галявині, наче якісь чудернацькі гриби (Донч., II, 1956, 67).
◊ Рости́ (вироста́ти, схо́дити, виника́ти і т. ін.і як (на́че, нена́че і т. ін.) гриби́ [пі́сля дощу́]-появлятися швидко й у великій кількості. Невеличкі хатки кругом дворища неначе гриби виростали (Мирний, IV, 1955, 205); Товариства виникали тоді по селах буквально як гриби після дощу (Минко, Моя Минківка, 1962, 102).
2. перев. мн., біол. Нижчі спорові рослини — паразити рослинних, рідше тваринних організмів. Збудником хвороб зернобобових культур можуть бути гриби, бактерії і віруси (Зерн. боб. культ., 1956, 202); 3 літератури відомо про численні гриби, які уражають зерно (Мікр. ж., XIII, 4, 1951, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 165.