ГУБИ́ТИСЯ, гублю́ся, гу́бишся; мн. гу́бляться; недок.
1. Зникати, ставати, робитися невидимим, непомітним. Вона [ стежка] вилася вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрия, а там.. губилася в темнім смерековім борі (Фр., III, 1950, 10); Засвітилися рубінові зорі Кремля, обриси якого досі губилися в сутінках (Дмит., Розлука, 1957, 290); // Поширюючись і зливаючись з чим-небудь, втрачати свою силу (про звуки, запахи і т. ін.). Губилися в загальному гуркоті артилерійських пострілів кулеметні черги, гвинтівочні й автоматні постріли (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 340); Далеко в отарах губиться стоголосий пташиний крик (Шиян, Переможці, 1950, 169); // Ставати неможливим для дослідження. Це [Золоті ворота] залишки ще тих валів, якими Ярослав Мудрий в 1037 р. оперезав своє місто від набігу кочових племен. Але заснування його [Києва] губиться десь у сивій давнині (Панч, В дорозі, 1959, 301); // Переставати існувати, втрачати свою силу під впливом чого-небудь. Так багато порядних думок губиться в масі фікцій і через те не переконує! (Л. Укр., III, 1952,691); Рука випустила коріння, губилася свідомість, і обважніле тіло незграбно бовтнулося в воду (Ле, Міжгір’я, 1953, 313); Зблизька дещо губився ефект ритмічної роботи (Смолич, І, 1958, 75).
◊ Губи́тися в здо́га́дках (до́га́дках, здо́гадах, гадка́х) — не знати, на якому з припущень зупинитися; не бути певним у своїх здогадах, думках. Павла Андріївна ахала, охала, дивувалася, губилася в здогадках (Вовчок, Вибр., 1937, 113); Ніна губилася в догадках (Донч., V, 1957, 451); Козаки стежили за шхуною і губилися в здогадах (Тулуб, Людолови, II, 1957, 100); Чогось допитувались [люди], щось мали на підозрі, радились, дошукувались і все ж губилися в гадках (Юхвід, Оля, 1959, 80).
2. перен. Позбуватися самовладання, не знати від хвилювання, як діяти, що робити. Молодий муляр, відчуваючи за своєю спиною пильне око начальника, губився, перекладав кельму з руки в руку (Руд., Остання шабля, 1959, 23); Данило відчув, що починає губитись від усієї цієї неясності, від плутанини (Коп., Лейтенанти, 1947, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 187.