ГУ́ЛІ1, ів, мн., розм. Веселе, з розвагами, танцями і т. ін. проведення часу. [Савка:] Дурний якийсь вигадав ті гулі проти ночі! (Вас., III, 1960, 61); — Поки не почалася жнив’яна пора, молодь охоче затіває гулі (Гур., Новели, 1951, 44).
ГУ́ЛІ2, невідм., дит., розм. Те саме, що гуля́ти. Не плач, дитинко, гулі підемо (Сл. Гр.).
ГУ́ЛІ3, мн. (одн. гу́ля, і, ж.), нар.-поет. Голуби. Цитьте, гулі, не гудіте, Спить матуся, не збудіте (Чуб., V, 1874, 454); Люлі, люлі, люлі, прилетіли гулі, гулі, гулі, голуби, сірі, білі та рябі (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 15).
ГУ́ЛІ4, виг. Уживається для кликання голубів. Гулі, гулі, голуби, ви летіте сюди! (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 190 - 191.