ГУ́СКА, и, ж.
1. Великий водоплавний свійський і дикий птах з довгою шиєю; самка гусака. Раз нашу гуску яструб вбив під плотом (Фр., XIII, 1954, 435); Не бачила вона, як з-під воріт .. дворища з гелганням вилізла стара гуска, а за нею викотились маленькі гусенята (Шиян, Баланда, 1957, 80); * У порівн. Хлопці дивились і сміялись, а Карпо, як гуска, плавав (Мирний, І, 1954, 249).
2. Страва з гусячого м’яса. Печена гуска, книші й пляшка з горілкою вже стоять на столику (Стор., І, 1957, 45); [Марія Тарасівна:] На столі холодець, оселедці, гуска, — ніхто навіть не доторкнувся (Корн., І, 1955, 91).
◊ Як (мов, на́че і т. ін.) з гу́ски вода́ — нічого не впливає, не діє на кого-небудь, байдуже комусь. Ми вибігали босяком [босоніж] надвір, не дивлячись на мороз, вітер, дощ, І все сходило, як з гуски вода (Збірник про Кроп., 1955, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 198.