ДАВНИНА́, и́, ж.
1. Давноминулі часи. В Єгипті в давнину .. Жив цар преславний, сильний і багатий (Фр., XIII, 1954, 382); Подивись у давнину, де з полком відважний Ігор виступає на війну (Уп., Вірші.., 1957, 170); // Те, що стосується далекого минулого, що пригадується з минулого. — Ми колись грали в академії комедії, та почали пригадувати з отцем Петром деяку давнину (Н.-Лев., III, 1956, 44).
Дале́ка (да́вня, си́ва і т. ін.) давнина́ — найдавніші, дуже давні віки (часи і т. ін.); старовина. Давня то давнина, а наче вчора діялось (Вовчок, І, 1955, 49); Уже в далеку давнину славився Дніпро своїм повноводдям, красою (Літ. газ., 6.XI 1952, 3); Величезний старовинний вал, зведений в сиву давнину руками рабів.., зараз весь був начинений бетоном та сталлю (Гончар, Таврія.., 1957, 671); У руських вже в глибоку давнину склалася сільськогосподарська культура (Іст. СРСР, І, 1956, 80).
2. Довгочасне існування чого-небудь. Коло похилених воріт, що стояли поруч із стареньким будинком.., почорнілим од давнини, із темряви обізвався привітний молодий голос (Вас., II, 1959, 10); На ньому піджак, куплений ще в Харкові на товкучці за приступну ціну, аж лиснів від давнини (Шиян, Гроза.., 1956, 506).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 205.