ДЕ-НЕ-ДЕ́, присл., розм. В окремих місцях, рідко, мало де. Верби стоять — не стенуться. Проз їх віти де-не-де визирають далекі зорі (Вас., І, 1959, 131); Лише де-не-де спалахували і мерехтливо миготіли сліпенькі вогники (Смолич, V, 1959, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 242.