ДЗЮРКОТА́ТИ, о́че і ДЗЮРКОТІ́ТИ, ти́ть, недок. Підсил. до дзюрча́ти. Десь у темряві стиха дзюркотять струмочки з-під талого снігу, дихає звідусіль весною (Вас., І, 1959, 375); Тихо дзюркотіла вода з крана (Руд., Вітер.., 1958, 291); * Образно. Скільки там не дзюркотить над головою жайворонок, оспівуючи весняний день, — нема часу на нього зводити очі (Ю. Янов., II, 1954, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 268.