ДОВОЛІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ДОВОЛОКТИ́СЯ, очу́ся, оче́шся; мин. ч. доволі́кся, доволокла́ся, ло́ся; док., розм. Важко, з труднощами доходити до кого-, чого-небудь; дотягуватися. За два тижні він уже зводився з лави, доволікався до вікна (Коцюб., І, 1955, 372); Я вже так ослаб, що не знаю, чи здужав би до вечора доволоктись додому (Фр., VII, 1951, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 337.