ДОЖИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДІЖДА́ТИ, діжду́, ді́ждеш, док.
1. перех. Перебувати десь, щоб побачити кого-небудь, зустрітися з кимсь; ждати, чекати. — Я сів і почав дожидати хазяїна (Л. Укр., III, 1952, 498); Діждали ми батька з дороги (Вовчок, І, 1955, 223); // кого, чого, з спол. що, щоб. Розраховувати на чиєсь повернення, на прихід, появу когось, на настання або здійснення чого-небудь. Лежить моя хустиночка, Що я вишивала, Як я свого чумаченька з Криму дожидала (Щог., Поезії, 1958, 77); Лежить [Лев], одкинув хвіст і смерті дожидає (Гл., Вибр., 1957, 137); Вже знала я, яка дівчина від якого хлопця листа дожидає (Ів., Таємниця, 1959, 62); Як ніколи, сьогодні нетерпеливо вітробалчани дожидали ночі (Головко, II, 1957, 331); Черги спокійно кожен дожида (Рильський, І, 1956, 87); — Ні вже: не швидко ти діждеш, щоб я пішов на поле! (Мирний, II, 1954, 36).
2. тільки недок., перех. і неперех., чого, з спол. що, щоб. Надіятися на що-небудь, припускати щось; сподіватися чогось. Дожидай долі, не матимеш і льолі (Укр.. присл.., 1955, 69); Чи я ж гадала, чи я дожидала, щоб моя рідна дитина так моє серце вразила?! (Мирний, II, 1954, 101); Молода дружина Максимова все ж дожидала, що чоловік оговтається (Вол., Місячне срібло, 1961, 180).
3. перех. Бути призначеним, приготовленим для кого-небудь. — Цілісінький день у роботі; одно ще не скінчу, вже друге мене дожидає (Вовчок, І, 1955, 16).
4. неперех. Витримувати певний час, зволікати з чим-небудь. — Мене готували до інституту, а брата до корпусу, та тілько дожидали, поки братові вийде десять літ, щоб разом віддати (Мирний, IV, 1955, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 346.