ДОЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОЛИ́ТИ, ллю́, ллє́ш і рідко ДОЛЛЯ́ТИ, доллю́, доллє́ш і розм. долля́ю, долля́єш, док., перех. і без додатка. Додавати, добавляти рідину куди-небудь. Мати.. доливає горщик водою (Вас., І, 1959, 326); Кілька разів обійшов Кримський трактором свою ниву, кілька разів спинявся біля діжки доливати воду (Ле, Опов. та нариси, 1950, 177); О мій Словутицю преславний! Моє ти ладо принеси, Щоб я постіль весела слала, У море сліз не посилала, Сльозами моря не долить (Шевч., II, 1953, 337); Вона налила в миску узвару, долила солодкого соку з цукрових буряків (Донч., IV, 1957, 83); * Образно. Вона [пісня] огнистая лучина, Що жару в серця долива (Фр., XIII, 1954, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 358.