ДУ́МКА, и, ж.
1. Те, що з’явилося в результаті міркування, продукт мислення. І свої думки, і його солодкі слова склались в її серці, як сплетені квітки в віночку (Н.-Лев., III, 1956, 340); Перша його думка була побачити Настю та дізнатись від неї, що се таке сталося (Коцюб., І, 1955, 24); // Припущення, передбачення. — Ні, брати! — відповів їм Микула, якого злякала сама думка проте, що вони, сини старійшини, підуть.. до князя (Скл., Святослав, 1959, 25); Вустимкові стає страшно від думки, що туди [в глинище] можна впасти (Багмут, Опов., 1959, 11); // Намір, замисел, задум. Спитай [Галочку] об чім-небудь, зараз зирк з-під своїх війок — вже й догадалася, з якою думкою питають її, вже такий і одвіт дасть (Кв.-Осн., II, 1956, 316); В пана була думка й справді оддати Джерю й Кавуна в москалі (Н.-Лев., II, 1956, 191); // Знання в якій-небудь галузі. На «Запоріжсталі» особливо виразно показала свою творчу дозрілість радянська інженерна думка (Літ. газ., 1.1 1948, 2).
◊ Дохо́дити (дійти́) [до] ду́мки див. дохо́дити;
Ду́мкою багаті́ти — потішати себе намірами, задумами. Розумний б’є на те, що справді в нього є, А дурень думкою, як кажуть, багатіє (Гл., Вибр., 1957, 171); Думки́ забіга́ють напере́д див. забі́гти; Ду́мкою забіга́ти напере́д див. забіга́ти; Ду́мка запада́ла (запа́ла, прихо́дила, прийшла́, лі́зла, влі́зла і т. ін.) — думка з’являлася, виникала. Якщо вам западала у голову така думка, то геть женіть її від себе (Мирний, V, 1955, 385); — А що, як поїхати в «Зорю»? — прийшла йому в голову раптова думка (Тют., Вир, 1964, 99); Ця думка припливла йому до голови під час обіду (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 63); За́дня ду́мка див. за́дній; Заліта́ти (залеті́ти) в думка́х (ду́мкою, думка́ми) див. заліта́ти1; Зво́дити (звести́) доку́пи думки́ див. зво́дити; Зв’я́зувати (зв’яза́ти) доку́пи (в одне́ ці́ле) думки́ див. зв’я́зувати; Каза́ти (говори́ти і т. ін.) собі ́на (в) ду́мці (думка́х) — міркувати, думати. Поглядаючи на своє зібрання, казала [відьма] собі на думці: — Є усяке; не піду до людей позичати (Кв.-Осн., II, 1956, 189); Я був невимовно щасливий і в думці собі говорив: ага! ага! (Коцюб., II, 1955, 255); На мою́ (його́, ва́шу і т. ін.) ду́мку; По мої́й (його́, ва́шій і т. ін.) ду́мці, у знач. вставн. сл. — указують, кому належить думка. Сьогодні мав цілу баталію з редактором.. На його думку, стаття написана нецензурно (Коцюб., III, 1956, 168); Від сього, по моїй думці, багато залежить, як має обернутися справа (Л. Укр., V, 1956, 21); На думку Федоренка, до ворожої застави лишилося яких-небудь півтораста кроків (Кач., Вибр., 1953, 382).
2. Відображення об’єктивної дійсності в поняттях, судженнях, висновках; процес мислення. Думка її уперто працювала в одному напрямку: вона пригадувала все, що чула в дитячих літах про відьом (Коцюб., І, 1955, 279); Геніальна думка Леніна напружено працювала над всією сукупністю найскладніших питань нової історичної епохи — епохи імперіалізму (Біогр. Леніна, 1955, 142); Франко — поет боротьби і труда, поет глибокої думки і невтомної пристрасті (Рильський, III, 1956, 111).
◊ Ви́кинути з ду́мки; Поки́нути ду́мку — перестати думати про кого-, що-небудь, забути кого-, що-небудь. Літ, може, п’ятнадцять, як пішов [Остап] на Дін. Уже його й з ревізії викинули, не тільки з думки (Мирний, II, 1954, 38); Треба було покинути думку про якесь справжнє діло серед свого люду, у рідній країні (Коцюб., І, 1955, 223); Ма́ти (є, було́) на ду́мці — думати про кого-, що-небудь. Ще за панської Польщі Євстафій мав собі на думці: Касіян Скиба — комуніст, бо хоче людям добра… (Чорн., Пісні.., 1958, 10); Хима знала, чого сумує старий, що в нього на думці (Коцюб., І, 1955, 90); Не йде́ на ду́мку — не хочеться думати, згадувати про кого-, що-небудь. Не їла [Ївга] з самого ранку нічогісінько.. Нічого й на думку не йде! (Кв.-Осн., II, 1956, 273); Не ма́ти (не було́) на (в) ду́мці — не думати про що-небудь, не допускати чогось, не мати наміру що-небудь робити. Вона ніколи і в думці не мала почути таке від сина (Мирний, І, 1954, 158); В той день Ерік і на думці не мав, що незабаром Олесь стане найближчим його другом (Панч, Ерік.., 1950, 6); Не схо́дити (не вихо́дити, не йти і т. ін.) з ду́мки — весь час думати, не забувати про кого-, що-небудь. Мені з думки не сходить Оксана з її істерією (Л. Укр., V, 1956, 414); Дівчина в його з думки не йшла (Вовчок, І, 1955, 351);
Спада́ти (спа́сти, запада́ти, запа́сти, прихо́дити, прийти́, сплива́ти, спливти́, наверта́тися, наверну́тися і т. ін.) на ду́мку кому — починати думати про кого-, що-небудь. Став [солдат], озирнувся, щось спало на думку, і зник за горою (Довж., І, 1958, 35); А він [Дмитро] і приходить на думку [Марті] точнісінько таким, як з Варивоном приходив (Стельмах, II, 1962, 342); Ті́льки й ду́мки (на ду́мці) — постійно думати про кого-, що-небудь. Сказано, як молоде, то й гадок не має; тільки й думки, як би погулять весело (Вовчок, І, 1955, 21); Спокійно живе [графиня] серед панських вигод, їй тільки й на думці пишнота (Л. Укр., І, 1951,439); Узя́ти на ду́мку — почати думати. Він зараз узяв на думку, як би то йому свого сотника зовсім з’їсти (Кв.-Осн., II, 1956,188).
3. Те, чим заповнена свідомість. У мене одна думка: як би нам нашу красну мову так високо підняти, як підняв її Шевченко у пісні (Мирний, V, 1955, 362); Капітан ішов і йшов, не зупиняючися, все занятий своїми думками (Фр., VI, 1951, 413).
4. тільки мн. Система переконань, поглядів, уявлень. Повної ідентичності в думках і почуттях двох дорослих і під різними впливами вихованих людей, я пересвідчена, не може бути (Л. Укр., V, 1956, 344); Під час перебування гвінейської урядової делегації в Радянському Союзі відбувся обмін думками в різних питаннях радянсько-гвінейських відносин (Рад. Укр., 27 .VIII 1959, 1).
Грома́дська ду́мка — погляди широкої громадськості на що-небудь. [В а ся:] Ми настоюємо, щоб у цьому питанні була зважена громадська думка інституту (Мик., І, 1957, 357).
5. Українська і польська народна пісня (лірична або епічна), часто журливого характеру. Раз у неділю після обіду вийшов [дід] у садок і каже мені: — Хочеш, Орисю, я тебе навчу пісень і думок? (Стор., І, 1957, 101); Він почав коломийкою, далі перейшов на тужливу думку (Фр., VIII, 1952, 33); // Назва окремих розділів (частин) лірико-оповідального, музично-сценічного або інструментального твору; // Назва деяких самостійних вокальних або інструментальних творів. Ватя одчинила піаніно, сіла й почала награвати українські думки Завадського (Н.-Лев., IV, 1956, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 435.