ЕПОЛЕ́ТИ, ів, мн. (одн. еполе́т, а, ч.). Парадні офіцерські погони з гаптуванням у дореволюційній російській і деяких іноземних арміях. Господар стояв серед хати мовчки й тільки дивився, як роздягались гусари, як заблищали їх еполети та коміри (Н.-Лев., III, 1956, 148); До них підскочив на коні офіцер зі срібними еполетами (Донч., III, 1956, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 485.