ЖАХ, у, ч.
1. Почуття, стан дуже великого переляку, страху, що охоплює кого-небудь. В голосі її чувся такий жах, наче в горнятку щонайменше варилось людське м’ясо (Коцюб., II, 1955, 21); Жінки юрмилися осторонь, із жахом чекаючи, що воно буде (Тулуб, Людолови, І, 1957, 18); * У порівн. Воно [небо] то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів (Коцюб., І, 1955, 148).
Жах пройма́є (пройня́в, охо́плює, охопи́в, бере́, взяв) кого— у кого-небудь виникає почуття великого переляку, страху. Глобу проймав жах, гнався за ним табуном мовчазних упевнених вовків (Гончар, Новели, 1954, 72); Юнону взяв великий жах! (Котл., І, 1952, 66);
Наво́дити (навести́, наганя́ти, нагна́ти, завдава́ти, завда́ти) жах (жа́ху) — виклика́ти в кого-небудь почуття великого переляку, страху. Щоб більше жаху їй завдать І щоб усяк боявся так робити,— —У річці вражу Щуку утопити! (Гл., Вибр., 1957, 74); Нагнав жаху Данило на татар (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 592).
2. перев. чого. Те, що викликає почуття переляку, страху. Тільки тепер з незвичайною глибиною перед дівчиною постав увесь жах нещастя, яке трапилось із її шахтою (Донч., Шахта.., 1949, 148); Український народ не хоче повторення жахів війни як для себе, так і для інших народів (Рад. Укр., 13.IX 1951, 3).
3. у знач. присудк. сл., рідко. Те саме, що жахли́во 2. Як це необачно, що вона наважилася порушити професорову заборону. Це ж жах! (Смолич, І, 1958, 80).
4. у знач. присл., розм. Надзвичайно, дуже. [Юля:] їстоньки хочу, жах! (Мороз, П’єси, 1959, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 513.