ЖІНО́ТА, и, ж., зневажл. Збірн. до жі́нка 1, 2. — Іду та гадаю: нащо-то господь милосердний натворив оцю жіноту? (Вовчок, VI, 1956, 265); Чоловіки, сонні й пересичені, ліниво смоктали пиво. Жінота нишком подрімувала (Вільде, Сестри.., 1958, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 536.