ЗАВИ́ХРЮВАТИСЯ1, юється, недок., ЗАВИ́ХОРИТИСЯ, иться і ЗАВИ́ХРИ́ТИСЯ, и́хри́ться, док. Здійматися, носитися вихором, вихорами (див. ви́хор1 1). Сніг, підхоплений хурделицею знизу, змішувався з тим, що густо сипався згори, і, завихрюючись між небом і землею, мчав хмарами у безвісті (Речм., Весн. грози, 1961, 3); Над циліндром високої труби завихрюється на вітрі чорний султан диму (Кол., Терен.., 1959, 148); На широкій дорозі завихрився сірий стовпчик пилюки і, обертаючись довкола себе, побіг поперед коня (Жур., Вечір.., 1958, 150); // безос. Легка курява здіймається за ним [трактором]. Ще вчора не куріло, а сьогодні завихрюється вслід… (Гончар, Новели, 1954, 168); * Образно. Думка його закаламутилась, завихорилась (Мирний, І, 1949, 157).
ЗАВИ́ХРЮВАТИСЯ2, юється, недок., ЗАВИ́ХОРИТИСЯ, иться і ЗАВИ́ХРИ́ТИСЯ, и́хри́ться, док. Підніматися вихором, вихрами (див. ви́хор2). Руде волосся його розметалось і завихорилось від патетичних рухів (Довж., І, 1958, 95); Видно, він поспішав.. Від швидкої ходи непокрита чуприна ще більше завихрилась (Речм., Весн. грози, 1961, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 49.