ЗАКЛЕ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКЛЕПА́ТИ, заклепа́ю, заклепа́єш і закле́плю, закле́плеш, док.
1. перех. Закривати якийсь отвір, щілину, вставляючи заклепку або розплющуючи метал біля цього отвору. —А звісно, без відра, як без рук, — погоджується Дорошко і знову вистукує молотком, заклепуючи дно (Цюпа, Назустріч.., 1958, 200).
2. перех. Вставляти заклепки (див. заклепка1), з’єднуючи які-небудь деталі.— Останню заклепав! — задоволено сповістив він і, відставивши важкий молот, витер клоччям рясні краплі поту на обличчі (Юхвід, Оля, 1959, 290).
3. тільки док., неперех. Почати клепати, бити клепалом. Бувало люди.. пильнують, як можуть; висилають сторожу з дерев’яними клепалами; то скоро лише клепала заклепають, люди забирають, що можуть, ховають, або лише з життям утікають у ліси (Кобр., Вибр., 1954, 159).
4. тільки док., неперех., перен., зневажл, Заговорити з запалом, звичайно передаючи плітки. Заклепали язики по селу (Головко, II, 1957, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 147.