ЗАКОЛИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКОЛИХА́ТИ, заколишу́, заколи́шеш і рідко заколиха́ю, заколиха́єш, док., перех. Те саме, що заколи́сувати. Мати над колискою. Погодувала вже, стала заколихувати, «котка» стиха співаючи, і раптом урвала спів (Головко, І, 1957, 343); В колисці плакала дитина, її намагалася заколихати дівчинка років п’яти (Мушк., Серце.., 1962, 325); Санки, мов човен на бистрині, ніби пливли тихо, швидко й плавко і, ніби колиска, заколихали молодого хлопця (Н.-Лев., IV, 1956, 150); Мир і згода заколихали її болі (Мирний, І, 1954, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 153.