ЗАЛІКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЛІКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Лікуючи, загоювати що-небудь (рану, виразку і т. ін.); виліковувати. — В госпіталі їм залікують рани, а на поправку до нас, у домашні санаторії (Кучер, Чорноморці, 1956, 395); * Образно. Влітку 1943 року звільнилась від фашистської нечисті Лівобережна Україна і почала заліковувати рани (Шер., Молоді месники, 1949, 86).
2. розм. Неправильно лікуючи, доводити людину до смерті. — І взагалі. Тарасе, в цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. — А тут під сосну кладуть, — віджартувався (Збан., Малин. дзвін, 1958, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 191.