ЗАНАПАЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАНАПАСТИ́ТИСЯ, ащу́ся, асти́шся, док.
1. тільки док. Загинути, пропасти. — Молю бога, коли буде хлоп’ятко, то щоб на його [панича] було схоже. Не дасть же він занапаститись своїй дитині?.. (Мирний, III, 1954, 170).
2. Доходити до повного занепаду. — Все те марно занапащається, пропадає, лежить непочате (Н.-Лев., І, 1956, 453); Бачу я, що не загинула давня Україна, не занапастилась її сила (Н.-Лев., III, 1956, 314); // Занедбувати, занехаювати себе. Ніхто не знає, де поділась, Занапастилась, одуріла. А що за дівчина була! (Шевч., II, 1953, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 227.