ЗАО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАОРА́ТИ, рю́, ре́ш, док., перех.
1. Обробляти землю орючи; зорювати. Цими рисаками дід Євмен першим і заорював поле (Стельмах, Правда.., 1961, 21); Вигін заорали, вирівняли бульдозером, добре розпушили землю (Грим., Незакінч. роман, 1962, 5); // Орючи, привласнювати, захоплювати частину чиєї-небудь землі. Зайвої землі лежало неозорно перед тобою й за тобою… Приходь, заори, скільки хоч — ніхто тобі й слова не скаже (Мирний, І, 1949, 178); — Вчора, кажуть, землі барона Клейнберга заорали [селяни] (Коцюб., II, 1955, 387); // Орючи, знищувати що-небудь. Селяни боролися проти загарбання феодалами общинних земель, заорювали панську межу, підпалювали панські клуні (Іст. УРСР, І, 1953, 68); -Ой не буду розцвітати, Бо нема для кого, — Заорали доріженьку До лугу старого (Гл., Вибр., 1951, 179); // Робити запобіжну смугу або запобіжне коло (навкруги чогось), прооравши одну або кілька борозен.
◊ Заора́ти но́сом (рідко зуба́ми) — впасти на землю, підлогу обличчям донизу. Він з розгону вдарив Аніфата, і той, спотикаючись, заорав носом у пісок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 84); — Стій! ні з місця! — крикнув той [панич] і шпорнув [шпурнув] першого з рундука так, що аж той зубами заорав (Мирний, IV, 1955, 187).
2. неперех., рідко. Починати орати. В той день ідуть заорювати (Сл. Гр.).
3. Орючи, покривати землею (добрива, трави, бур’яни і т. ін.). Заорюють добрива навісними, напівнавісними або гідрофікованими причіпними плугами (Колг. Укр., 12, 1961, 15); Коли люпин досягає фази повного цвітіння, поле коткують важкими котками.. Відразу ж після цього зелену масу заорюють плугами (Колг. Укр., 2, 1959, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 236.