ЗАПАДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАПА́СТИСЯ, аду́ся, аде́шся, док.
1. Опускатися, провалюватися, утворюючи западину, заглибину. Струхлявілий бур’ян усуміш з глиною западається під ногами, як трясовиння (Вільде, Сестри.., 1958, 437); Все, що чекало її цими днями, здавалось їй таким гірким, таким нестерпуче пекучим, що Гашіца воліла б, аби земля запалась під нею (Коцюб., І, 1955, 249); Перекисле тісто вилилося з корита й, запавшися, стало (Коб., III, 1956, 505).
◊ Земля́ запада́ється (запа́лася) під ким-чим, кому — про безвихідне становище. Під Кавуном земля западалася. Він пройшов мовчки подвір’ям у сільраду і зупинив — я без лиця коло гуртка куркулів у куті (Козл., Сонце.., [957, 39); Барабашівцям запалась під ногами земля (Тулуб, Людолови, І, 1957, 477).
2. Увалюватися, вдаватися всередину (про очі, що-коли і т. ін.). Од болісті вона зовсім звелась: щоки, рот таочі очі її запались, а ніс, підборіддя та чоло стирчали жовті (Григ., Вибр., 1959, 311); Його шкура зчорніла та обліпила кості, очі запались ще глибше (Коцюб., II, 1955, 543).
3. Провалюватися, заглиблюватися, потрапляти в що-небудь. Видавалося йому, що цілий пароплав і він з ним западається в глибоке море (Ірчан, II, 1958, 265); Я боявся і стидався чогось так страшно, що рад би був і тій хвилі запастися під землю (Фр., І, 1955, 245); Забейко не сів, а запався у шкіряний фотель (Вільде, Троянди.., 1961, 86).
Мов (на́че і т. ін.) у зе́млю запа́стися — безслідно зникнути. Санда з-за воріт щезла, мов у землю запалася (Коб., III, 1956, 474).
4. перен. Зникати, щезати. [Руфін:] Ти боляче мене словами б’єш… гірка се правда… Та нема вже ради… запався шлях до чесного життя… (Л. Укр., II, 1951, 459); Тепер синам не западеться путь (Мал., Звенигора, 1959, 19).
Неха́й (хай) западе́ться — побажання кому-, чому-небудь пропасти, згинути, зникнути. Не піду я за багача. Нехай западеться! (Нар. лірика, 1956, 211); бабуся не дала договорити дідові:.. — Кади, серце, може, рибу в морі видушиш своєю люлькою, хай вона тобі западеться… (Збан., Мор. чайка, 1959, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 239.