ЗАСТРУМЕНІ́ТИ, заструмени́ть і заструмені́є і ЗАСТРУМИ́ТИ, и́ть і ЗАСТРУМІ́ТИ, і́є і ЗАСТРУМУВА́ТИ, у́є, док.
1. Почати струменіти, струмити, струміти, струмувати; потекти струменем. Я відчув невимовно солодке, до болю солодке скимління в серці, не помітив, як теплі сльози заструмили по щоках (Збан., Малин. дзвін, 1958, 275); Зненацька хлопчина зойкнув і затупцював на одній нозі. З другої — вишневою цівкою заструмувала кров (Донч., VI, 1957, 87); * Образно. Вона задерикувато знизала плечима, і хвилясті стрічки заструменіли з голови на спину (Кочура, Родина.., 1962, 67); // безос. Так було: застукало по шибах, У ринвах заструмувало раптом, Розірвалось небо синім клаптем, Гримнув грому живодайний вибух (Рильський, II, 1960, 56).
2. перен. Почати поширюватися струменем (про повітря, світло, дим і т. ін.). Незабаром веселий димок уже заструмував із димаря Яреськової хати (Гончар, II, 1959, 148); Над полями заструмувала прозора синювата пара (Коз., Вісімсот.., 1953, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 335.