ЗАТУМА́НЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАТУМА́НИ́ТИСЯ, а́ню́ся, ани́шся, док.
1. тільки 3 ос. Огортатися, оповиватися, затягуватися туманом, димом, імлою і т. ін., стаючи нечітко, невиразно видним. Зійшло сонце, почервонило будинки й затуманилось (Мик., II, 1957, 201); Все море задимілося, затуманилось — красується (Чорн., Визвол. земля, 1959, 164); //Заволікатися сльозами (про очі).-Люблю його.. Давно люблю!.. — І затуманюються очі слізьми, і сповнюється хата несподіваним невтішним риданням… (Шиян, Баланда, 1957, 7).
◊ Затума́ни́лося в оча́х у кого, безос. — хтось опинився в стані, близькому до непритомності. Нічого й не бачила [Мотря], бо в очах у неї почорніло, затуманилось… (Мирний, І, 1949, 240).
2. тільки 3 ос., перен. Ставати невиразним, незрозумілим; затемнюватися. Часом погляд його блукає в просторі і затуманюється тяжкою думкою (Л. Укр., III, 1952, 303); Сюжет твору [«Мотузяна проблема» С. Олійника] не затуманюється.. зайвими деталями (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 137).
◊ Затума́нилося в голові́ кому, безос. — у когось настало запаморочення, затьмарення свідомості. Затуманилося Остапові в голові. Не миле ніщо йому (Горд., II, 1959, 294).
3. перен., розм., рідко. Те саме, що засму́чуватися. Старший льотчик щокою сперся на стиснутий кулак, затуманився в своїй невеселій задумі (Гончар, Тронка, 1963, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 365.