ЗАЧІПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАЧЕПИ́ТИСЯ, еплю́ся, е́пишся; мн. зачепляться; док., за що і без додатка.
1. Рухаючись, звичайно ненароком доторкуватися до чого-небудь, наштовхуватися на щось. Що вітер повіє, гілля поколише, Що гілка за гілочку да й зачіпається (Чуб., V, 1874, 716); Гарба зачіпалася за кущі, і Тимка оббризкувало холодним свіжим дощиком (Тют., Вир, 1960, 90); Тісна вулиця задля шестерика; коні одно до другого туляться, щоб не зачепитися об тин (Мирний, IV, 1955, 251); Варя відірвалася од вікна, пішла трохи вбік і, наче ненароком, зачепилася за край столу (Епік, Тв., 1958, 243).
2. перен., розм. Вступати з ким-небудь у небажані стосунки, мати якусь спільну справу (звичайно неприємну). — Іди, дай мені спокій,— буркнув він.— І десятому закажу, щоби з тобою не зачіпався (Фр., IV, 1950, 70); — А зачепись-но тут ще з бухгалтерами, рахівниками, то й засядеш знов на цілий місяць! (Ле, Міжгір’я, 1953, 22); // Зав’язувати з ким-небудь сварку, бійку; задиратися. Катруся не могла тихо всидіти: з усіма зачіпалась, тягнула за вухо глухого Федька, він кляв та замахувався на неї кулаками (Кобр., Вибр., 1954, 116); — Вони бояться зачіпатися з поповичем, щоб не доскочити біди… (Кол., Терен.., 1959, 50); Напившись дуже, та зачепився [Нечипір] з шинкарем, та потовк йому усі пляшки і усі чарки, а опісля й приплативсь, троха чи не сорок алтин (Кв.-Осн., II, 1956, 109); А Войський погляда на Графа здалеки, Ножа убійчого приклавши до руки: От-от зачепляться, — та нагло у вільшині Почулись вигуки і зброї брязкотіння (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 253).
3. тільки недок. Пас. до зачіпа́ти. Як і в частушках, у коломийках зачіпаються актуальні питання життя (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 407.