ЗАШМО́РГУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗАШМОРГНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Затягувати на собі петлю, зашморг. Тільки не лайсь [пане] Та не знущайсь (Бо кепська вийде справа, Як зашморгнусь Та й удавлюсь Стрічкою Станіслава)… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 160); * Образно.— Справді, світ інший настає,— думала стара,— бо брат з брата дурнісінько гроші цупить, не соромлячись ні людей, ні бога. Коли б ще Семен не зашморгнувся тою позичкою, як налигачем за шию… (Коцюб., І, 1955, 108).
2. Міцно затягуватися (про петлю, зашморг). Коли звір торкався до приманки, мотузки зашморгувались, і зв’язаний ведмідь ставав здобиччю звіроловів (Трубл., І, 1955, 174); Не помилують Лавріна. Може, вже десь і вірьовку намилює кат, щоб краще зашморгнулася навколо шиї (Донч., III, 1956, 129); * Образно. Проте водночас за лоском цієї чемності обоє вони [Надія і Шафорост] ще більше відчули, що вузол неприязні між ними зашморгується все тугіше (Баш, Надія, 1960, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 417.