ЗГОВО́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗГОВОРИ́ТИСЯ, ворю́ся, во́ришся, док.
1. Домовлятися про що-небудь, приходити до згоди. Уже б, здається, пора б і Зіньці звернутися, а її немає… Значить — буде. Зговорюються, певно, коли і як краще прийти (Мирний, IV, 1955, 62); Іноді біди мов зговорювалися між собою і, випереджаючи одна одну, наздоганяли колектив мандрівних акторів (Повість про нар. артиста, 1954, 109); Полуднуючи, свахи зговорились, щоб зараз після Петра в першу неділю справити весілля (Н.-Лев., II, 1956, 320); До Уляни приходили дівчата, приходили й молодиці, і кожна, наче зговорилися, виповідала їй свою тугу за минулим щастям… (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 23).
2. тільки док., звичайно із запереченням не. Порозумітися в розмові, бесіді. — І впертий же ти, Петре Онисимовичу, З тобою ніякий сват не зговориться (Збан., Переджнив’я, 1955, 95); Той погляд неприємно вразив Оксена, і він подумав, що ця людина теж неприємна і з нею тяжко буде зговоритися (Тют., Вир, 1960, 101).
3. тільки док., діал. Завести розмову, розговоритися. Руденко й Ганна почали розмовляти собі вдвох і зговорились про село (Гр., II, 1963, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 516.