ЗГО́РБИТИСЯ і рідко ІЗГО́РБИТИСЯ, блюся, бишся; мн. зго́рбляться і рідко ізго́рбляться; док.
1. Вигнути горбом спину. Згорбився [Кіт], мов стріла скочив на дуба і поліз (Фр., IV, 1950, 90); На деякий час запала мовчанка, яка обіцяла ще більшу сварку. Тимко сидів згорбившись, підшукував ущипливі слова (Тют., Вир, 1964, 36).
2. Стати зігнутим, сутулим (від старості, хвороби і т. ін.). Онися Степанівна стала вже дуже стара, згорбилась, наче поменшала (Н.-Лев., III, 1956, 211); Орав тобі і сіяв, Аж згорбився в покорі, А ти добро все гарбав, Ховав, глитай, в коморі (Нагн., Пісня.., 1949, 147); Батько невпізнанно змінився: постарішав, ..ізгорбився (Дім., І будуть люди, 1964, 73); * Образно. Тут, за цвинтарем, дуб Став, як чорна гора, А за дубом згорбилась Хатина стара (Гойда, Сонце.., 1951, 81).
Пле́чі зго́рбились — плечі опустились. В очах Михайлини застиг переляк, її обличчя за одну ніч осунулось, плечі згорбились (Збан., Між.. людьми, 1955, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 519.