ЗДИ́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗДИ́ХАТИСЯ, зди́хаюся, зди́хаєшся і зди́шуся, зди́шешся, док., перех., розм. Те саме, що позбува́тися. Отакі думки цілий той день мою голову клопотали. Ніяк я їх не здихаюсь, та й годі! (Мирний, IV, 1955, 352); [Хома:] Чим я так тяжко провинив, що батько й мати раді мене здихатись? (Кроп., IV, 1959, 148); Щоб здихатись біди-напасті, Найнявсь я в пана бджоли пасти (Нех., Казки… 1958, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 538.