ЗЖМА́КАТИ і ЗІЖМА́КАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Зібгати, зім’яти що-небудь жужмом. — Доню, а куди ж пальто твоє? — губилась старенька.. Надія, не вагаючись, здерла верх, зжмакала і впхала в клунок (Баш, Надія, 1960, 286); Боголєпов-Южин одною рукою зіжмакав телеграфні стрічки, щойно подані з апарата (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 282).
2. перен. Поспішаючи або не виявляючи уваги, зробити що-небудь неякісно. В першій половині [книги] автор взяв розгон, власне, для великого художнього полотна, але другу частину він зіжмакав, проказав скоромовкою (Вітч., 1, 1956, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 564.