ЗМЕ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., рідко, ЗМОЛО́ТИ, змелю́, зме́леш, док., перех. і без додатка.
1. Подрібнювати, перетворюючи що-небудь на борошно або порошок; молоти. Поніс він ту пшеницю десь далеко до млина, змолов (Н.-Лев., III, 1956, 284); Їздили сюди переважно літні люди. Не стільки змелють, як поштовхаються біля млина, щось нове почують (Хижняк, Тамара, 1959, 41); * Образно. Уже давно рожеві сни Безжалісні змололи жорна (Перв., І, 1958, 90).
2. тільки док., фам. Сказати що-небудь недоладне, недоречне. — Ти розсердився вже, Тарасе? Я дурна, змолола щось, а потім самій стало сором (Вас., II, 1959, 372).
3. тільки док., фам. З’їсти все, нічого не залишивши. — Ану,— озвавсь Дем’ян,— потіш мене, мій друже! Ось глянь — вареничок бокастенький який… — Хіба один…— промовив Клим ліниво, Посилкувався і змолов (Гл., Вибр., 1957, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 613.