ЗНАВІСНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.
1. Втратити розум, почуття міри в чому-небудь; озвіріти. — Чи ви показились, чи знавісніли? — говорив Карпо. — Хто це розбив вікно? (Н.-Лев, II, 1956, 358); Орлюк, якому притаманна була, як уже згадувалось, прямолінійність і запальність навіть у нормальному стані, раптом знавіснів.. Він закричав, і важко, й голосно, й зло застогнав і заговорив казна-що (Довж., І, 1958, 303).
2. Дуже набриднути, остогиднути. Остогидла важка робота, знавісніла, як нудний тьмяний осінній день з холодною і набридливою мжичкою (Коз., Вісімсот.., 1953, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 636.