ЗІГРІ́ТИЙ, ЗОГРІ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зігрі́ти, зогрі́ти. За деревцем деревце підвелося, Сонцем південним ласкаво зігріте (Дор., Серед степу.., 1952, 88); Весняний вітер стиха віяв над виноградниками й охолоджував зогрітих працею робітників (Коцюб., І, 1955, 296); Оля слухала Петра і, зігріта його дружніми словами про Сашка, придивлялась до нього (Юхвід, Оля, 1959, 120); Ми вийшли від професора, зогріті теплом цієї людини (Ю. Янов., II, 1958, 56); Поема «Єретик» зігріта любов’ю великого Кобзаря до волелюбного чеського народу (Вітч., 5, 1956, 125).
2. у знач. прикм. Який зігрівся, зогрівся, став теплим, гарячим. Ранковою прохолодою ніби придушило зогрітий за день порох у повітрі (Ле, Право.., 1957, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 572.