КИБА́ЛКА, и, ж. Старовинний жіночий головний убір, що має форму півмісяця. Впрягла [Юнона] в гринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса (Котл., І, 1952, 66); Подруга-сусіда наділа Мотрі на голову кибалку, вирізану з товстого паперу, схожу на вінок (Н.-Лев., II, 1956, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 145.