КЛАВІКО́РДИ, ів, мн. (одн. клавіко́рд, а, ч.). Старовинний клавішно-струнний ударний музичний інструмент із довгастим чотирикутним корпусом. Лемішков-ський раз у раз танцював з нею під бренькання розбитого клавікорда (Н.-Лев., І, 1956, 186); Маша теж мала навчитися музики.. Але в Косяровських не було клавікордів (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 172.