КЛУ́НОК, нка, ч.
1. Наповнена чим-небудь дорожня торба або мішок, пристосовані для носіння їх за плечима. Возьми на плечі з хлібом клунок; Нехай йому лихий прасунок, Як голодом нам помирать (Котл., І, 1952, 125); Заробітчани ввійшли в шинок, поскидали з плечей клунки, посідали вряд на лаві (Мирний, І, 1949, 228), В коридор.. вагона зайшов юнак із клунком і великим чемоданом (Панч, В дорозі, 1959, 176).
2. Зав’язана кінцями хустка, шматок тканини тощо з укладеними в ній речами, пожитками й т. ін.; вузол. Любка принесла дідові харч в клунку (Н.-Лев., II, 1956, 112); В руках у старої клунок, загорнутий у червону хустину (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 112); За прилавком [на базарі], обклавшись клунками і мішками, сидів Василь Лигун (Чаб., Тече вода.., 1961, 55).
3. розм. Півмішка чого-небудь як міра. Засвітила я світло, дивлюсь, а він приніс п’ять шматків сала ще й клунок пшениці (Н.-Лев., III, 1956, 282); Август присвічує лойовою свічкою своєму батькові.., а той тягне в хату клунок вовни (Л. Укр., IV, 1954, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 192.