КОНЕ́ЧНЕ, КОНЕ́ЧНО. Присл. до коне́чний; конче (у 1 знач.). Він [спокій] мені був конечне потрібний після втоми сього дня (Л. Укр., III, 1952, 608); Звір, не маючи іншого виходу, мусив конечно попастися в їх руки і на їх ратища (Фр., VI, 1951, 12); Хоч раз на рік, а вже конечне скличе Сусідів він і родичів своїх На верхогони (Рильський, Марина, 1944, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 259.