КРІВ, кро́ві, ж., діал. Кров (у 1 знач.). — Ми крів’ю та потом копійку до копійки збирали, не кому ж — їм [синам] складали (Мирний, IV, 1955, 40); Карав він [пророк] сміливо порок. Життя осуджував негоже. Та не послухали тих слів, ..І полилась невинна крів (Граб., І, 1959, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 356.