КІ́ЙЛО, а, с., діал. Ковила. Часом і межи кропивою росте кійло (Номис, 1864, № 9307); * У порівн. Погляд був соколиний, а ус такий, що вітер маяв їм [ним] як кійлом (Вовчок, Вибр., 1937, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 159.