ЛА́ЙКА1, и, ж.
1. Те саме, що ла́яння.- Не лай дурнів, Іване, На .біса та лайка? (Г.-Арт., Байки.., 1958, 162); Поступово починається лайка (Довж., І, 1958, 54).
2. Слово або вираз, яким лаються. З моїх уст готові зірватись грубі слова лайки, і я говорю їх, говорю уголос, і сам лякаюсь свого голосу (Коцюб., І, 1955, 417); Здається, він всі слова людської мови забув, окрім лайки та окрику "Пішов!" (Гончар, Таврія.., 1957, 638).
ЛА́ЙКА2, и, ж. Сорт м’якої шкіри. За ними [чобітьми] з’явилися жіночі черевики на високих елегантно вигнутих підборах з лайки тілесного кольору (Тулуб, Людолови, І, 1957, 200).
ЛА́ЙКА3, и, ж. Порода мисливських і сторожових собак. А ось біжить "трійка": два чорні песики, видно, вже старші, і один маленький.. Всі три із породи місцевих лайок (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 437.