ЛА́СИЙ, а, е.
1. Який дає смакову насолоду; дуже смачний. Великий кавун, як жар червоний, дуже ласа штука (Гр., І, 1963, 361); Гриб туркоче: "Я такий, Що прибавиш сала .— І вечеря буде ласа. Краща каші, Ліпша м’яса" (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 85); // у знач. ім. ла́се, сого, с. Що-небудь дуже смачне. Де їсться смачно, там і п’ється, Од земляків я так чував; На ласеє куток найдеться, Еней з своїми не дрімав (Котл., І, 1952, 206).
2. перен., розм. Дуже принадний, спокусливий. Так жахаються [пани] смерті наглої: Жаль їм злинути з світу ласого. Від утіх-розкош — в ніч беззоряну (Стар., Поет. тв., 1958, 169); Люди добрі, помагайте, Заберіть од мене касу!..А мені вже службу дайте Не таку занадто ласу (Воскр., З перцем!, 1957, 295).
◊ Ла́сий шмато́к (шмато́чок, кусо́к, кусо́чок) — про кого-небудь принадного, щось спокусливе. [Залєський:] А ласий шматочок! Хоч хлопська душа, а гарна, .. як намальована (Собко, П’єси, 1958, 53); Підступні сусіди наші, користуючись послабленням сили Руської держави, .. з усіх боків сунули, щоб і собі урвати ласий шматок (Цюпа, Україна.., 1960, 17).
3. Який має особливу пристрасть до чого-небудь смачного. Ніхто не бачив, тільки зорі. Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Гл., Вибр., 1951, 107); У хлопця завжди лежала в кишені для нього грудочка цукру або шматок хліба, а теля було ласе — не сказати! (Донч., Пісня.., 1947, 42); // перен. Який виражає жадобу; жадібний. Савка дивився ласими очима на полотно, що майже сріблом блищало біллю проти сонця (Коб., III, 1956, 472); Юзеф Крапивницький обходив свої конюшні, корівники та вівчарні і ласим оком оглядав нагарбане в людей добро (Чорн., Визвол. земля, 1959, 25).
4. перен., до кого-чого, на кого-що. Який має особливу пристрасть до кого-, чого-небудь; охочий до чогось. — До грошей я не дуже ласий. А би була ласка слухати, поки не охрип, співатиму (Шевч., І, 1951, 105); Йшла [баба] до воріт або над став шукати жінок, ласих на розмову (Стеф., І, 1949, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 449.