ЛЕБІ́ДОНЬКА, ЛЕБЕ́ДОНЬКА, и, ж.
1. Пестл. до лебі́дка1. Не біла. лебідонька в переліт летить — Красна дівка іа полону біжить (Пера., Слов. балади, 1946, 23); Мов по дзеркальній озера блакиті. Пливуть лебедоньки в убранні білосніжнім (Рильський, І, 1956, 24).
2. перен., нар.-поет. Пестливе звертання до жінки, дівчини. — Матусю моя, лебідонько моя! Звідкіль тебе ждати, звідкіль виглядать? (Н.-Лев., II, 1956, 248); [Сотник:] Настусю, Я коло тебе вахожуся [заходжуся] Тепер, лебедонько, не так! (Шевч., II, 1953, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 458.