ЛЕВИ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до лев1 1. [Ізоген:] Ти богові їх душі доручи,— він може врятувать в рові левинім і в огняній печі (Л. Укр., III, 1952, 299).
2. Такий, як у лева (див. лев1 1); // Який нагадує про силу лева. Народу серце билося в серцях Бійців його — і подвиги левині Луною пролунали у віки (Рильський, Мости, 1948, 89).
◊ Леви́на гри́ва (шевелю́ра) — пишне довге волосся (звичайно у чоловіків). Схожий (так хотілося йому) на справжнього вченого і обов’язково з левиною гривою.. на голові.., він підніметься на кафедру (Рибак, Час.., 1960, 162); Повернувся [Мамайчук] в радгосп пристойним кіномеханіком з левиною рудою шевелюрою і в розцяцькованій навипуск сорочці (Гончар, Тронка, 1963, 113); Леви́на час́тка (до́ля і т. ін.) — найбільша або найкраща частина чого-небудь. Соціалізм назавжди знищив несправедливий розподіл продуктів праці, коли левину долю національного доходу привласнювали експлуататори (Нар. тв. та етн., 1, 1963, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 459.