ЛИ́НУТИ, ну, неш, недок., поет.
1. Плавно, легко летіти. Мандруємо вогким туманом назустріч сліпій сніговиці… Так линуть малим караваном у вирій запізнені птиці (Л. Укр., І, 1951, 309); Весна… На північ линуть гуси (Мас., Сорок.., 1957, 387); * Образно. Життя торкає серця струни чулі — і я на крилах пісні лину знов (Сос., Щастя.., 1962, 27); // Рухатися вперед із великою швидкістю. У сні зайшов я в дивную долину. Було так ясно, тихо, легко в ній, Що бачилось мені: не йду, а лину (Фр., XI, 1952, 291); Автомобіль линув проспектами й вулицями Петрограда (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 305); — Чуєш, як сніг рипить? Це вершники — брати мої линуть мене виручати (Довж., І, 1958, 59); Ідуть в Каховку пароплави, в Каховку линуть поїзди (Тер., Правда, 1952, 81); // Плавно пересуватися по воді, в повітрі тощо. По морю лине човник, як селех (Н.-Лев., III, 1956, 314); Неначе дзеркало прозоре В обводі яснозолотім, Азовське відбивало море Хмарки, що линули над ним (Рильський, III, 1961, 255); Спокійно линуть води Дніпра, ..тиша й спокій панують навкруг (Скл., Святослав, 1959, 87); // Поширюватися в просторі (про звуки, запахи і т. ін.). Згори лине жайворонкова пісня (Мирний, І, 1949, 125); Лине здалеку дівочий спів (Довж., І, 1958, 96); З гарячою парою з кухні линув ніжний аромат тіста і варених ягід (Сенч., На Бат. горі, 1960, 32); // перен. Ставати широко відомим; поширюватися (про відомості, славу і т. ін.). Заслужено линула по околишніх країнах слава про хоробрих русичів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 367); Хай від міста до міста, з села до села Лине Партії слава, народу хвала! (Рильський, І, 1956, 395); Скрізь про нашу жінку слава лине, Про радянську — скромну і просту (Нех., Дивлюсь.., 1949, 40).
2. перен. Пориватися, рватися до кого-, чого-небудь, кудись (серцем, думками і т. ін.). А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Шевч., II, 1953, 20); Потім — як же стало на хуторі сумно. Що не робить [Зінька], а вся думками на село так і лине (Головко, II, 1957, 26); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Ол., Вибр., 1959, 174); // Відчувати потяг до кого-, чого-небудь; горнутися (у 1 знач.). Батько був добрий, і мати нічого, Я до їх линула, як ні до кого (Щог., Поезії, 1958, 338); Малюки чомусь линуть до неї найбільше, їм з нею весело (Гончар, Тронка, 1963, 221).
3. Минати, проходити (про час, події тощо). Тихо-тихо Дунай воду несе, Ще тихіше рік за роком лине (Фр., XIII, 1954, 277); Роки линули, віки — з гір посипались піски (Олесь, Вибр., 1958, 226); Швидко лине новорічна ніч (Собко, Матв. затока, 1962, 294); Люди поспішали на роботу, діти вибігали гуляти на подвір’я і вулиці, і життя линуло далі (Ів., Життя.., 1945, 27).
ЛИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до ли́ти. Галя вийшла на рундук, линула воду з кухля (Мирний, І, 1949, 334); [Хведоська:] Як спитають мати, чого я так почервоніла, що я їм скажу? Хоч би хто линув на мене водою!.. (Кроп., II, 1958, 54); Загуркотів грім, і на запилену землю линув дощ — буйний та теплий (Довж., І, 1958, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 487.