ЛУБ, у, ч.
1. спец. У рослини — комплекс тканин, через які проходять органічні речовини від листків до коренів. Мікроскопічне.. дослідження ураженої деревини показало.., що міцелій гриба поширюється головним чином в лубі (Бот. ж., X, 1, 1953, 97).
2. Внутрішня частина кори листяних дерев, що межує з деревиною. Березовий луб сушать у прохолодному місці півтора-два тижні (Гурток "Умілі руки..", 1955, 101); * У порівн. Пальто на ній намокло.. замерзло й стало цупке, як луб (Н.-Лев., IV, 1956, 261).
3. заст. Виріб з цієї частини кори.
◊ Як (мов, на́че і т. ін.) з лу́ба ли́ти — те саме, що Як (мов, на́че і т. ін.) з відра́ [ли́ти] (див. відро́). Часом дощ ллє як з луба, а Кметик лазить по квітнику і визбирує щось по стежках (Ков., Світ.., 1960, 117); Насунули такі хмари, що лило, як з луба (Логв., Літа.., 1960, 48); Лу́бом стоя́ти (ста́ти) — бути твердим, цупким. Беруся я до люльки. Та ба! Язик задубів, став лубом, у горлі пече (Март., Тв., 1954, 278); Брови йому падають на очі двома очіпками, свита стоїть лубом, — він приїхав з дому, з холодної негоди (Мик., II, 1957, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 551.