ЛЯЩ1, а́, ч. Прісноводна риба родини коропових з пласким тілом. В ставу було чималенько Лящів; Ніхто їх не ловив (Гл., Байки.., 1959, 97); — Колись так ловили [рибу], що насилу було додому дотириш… Лящ — по пуду! (Вишня, І, 1956, 155).
ЛЯЩ2, а́, ч., розм. Те саме, що ля́пас. — Оце тобі похорон, а оце — весілля! — другим лящем порівняв фарбу на лицях Данька (Стельмах, II, 1962, 11).
◊ Дава́ти (да́ти) ляща́ кому; Годува́ти ляща́ми кого — бити, карати кого-небудь. За невдачу серце зривав [дяк] завжди на наймиті. Дня того не було, щоб не давав чубровки або ляща (Вас., Вибр., 1950, 204); — За кучму сю твою велику Як дам ляща тобі я в пику (Котл., І, 1952, 83); Дяк за кожний вияв сваволі годував його, як і перший учитель, важкими лящами (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 583.