МА́МА, и, ж. Ласкаве називання матері й звертання до неї. Усе купиш — лише тата й мами ні (Номис, 1864, № 9376); — Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає? — В мами спитала дитина (Л. Укр., І, 1951, 60); Мама застала доню проти дзеркала в новій рожевій сукенці (Вільде, На порозі, 1955, 4); * Образно. Світе тихий, краю милий, Моя Україно! За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? (Шевч., І, 1951, 225); * У порівн. — Трапляється часом, що іншого якось не прийма серце, відвертається від нього, до іншого так зразу приляже, як до рідної мами (Вовчок, VI, 1956, 280); // Звертання до матері чоловіка або жінки. — Дивіться, мамо: чи так гарно буде? — питає вона свекрухи, показуючи шитво (Мирний, І, 1949, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 615.