МА́ННА, и, ж.
1. За біблійною легендою — їжа, що падала євреям із неба під час їх мандрівки по пустелі.
◊ Ма́нна небе́сна (з не́ба) — про те, що дається легко, без зусиль. Успіхи передовиків — не манна небесна, вони з надхмарних висот не падають (Рад. Укр., 6.І 1961, 2); А поки що, дорогі брати й сестри, не сидіть склавши руки, не очікуйте манни з неба (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 18); Як ма́нни небе́сної [з не́ба] чека́ти (жда́ти, бажа́ти і т. ін.) — дуже сильно чекати, бажати когось, чогось.
2. спец. Застиглий сік деяких рослин (ясена, тамариксу та ін.), що вживається як їжа або ліки.
3. діал. Молоко. Треба було добре глядіти маржину од гадини, звіра, і од відьом, які всякими способами потягали манну з корови (Коцюб., II, 1955, 332).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 623.