МАРУ́ДИТИ, джу, диш, недок., розм.
1. неперех. Робити щось довго, поволі, зволікаючи. [Молодший римлянин:] Яка нудота! Скоріше б вирок той! Чого марудять? (Л. Укр., II, 1951, 513).
2. перех. Те саме, що му́чити; томити. Видно, що його то ганяло: або ж горілка марудила, або розмова про давнє не давала спокою (Мирний, III, 1954, 270); — Коли б не моя баба, не марудив би я збори своїми балачками (Стельмах, II, 1962, 23).
3. неперех. Те саме, що вередува́ти; капризувати. — Знаєте, гірш усього на світі я не люблю, коли молодий, здоровий, гарний чоловік отак нудить та марудить (Фр., III, 1950, 428).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 633.